http://www.rudenko.kiev.ua/persons/bezsmertnii-ide-prezidenti
Потім довго думав Шо стало причиною такого провалу. Але це та школа, яка не пройшла даремно.
Вона дала великі уроки, які сьогодні дозволяють мені абсолютно чесно сподівалася на те що це дало можливість думати про майбутьеє. І такім майбутьнім я для себн вважаю балатування в президенти. Я дійсно буду балатуватися.Ви мене запитували і я вас не буду мучити сподіванням. Прийде час, я оформую відповідні документи і буду балатуватися.
Разом з тим те, що я вам росказав говорить про те, що я попросив вас тут зібратися з іншою метою.
Тому що є рішення які належить приймати мені, А є рішення, які належать приймати нам усім. І з моєї точки зору вони набагато важливіші.
За ці роки я пережив найвеличніший момент такі як прийняття Конституції і найганебніші моменти, Такі як лито 2013 року коли я вперше почув, мучачість тоді разом із своїми друзями над ідеї Третьї Української Республіки фразу, яка прозвучала так: "Яякщо Україна залишиться в складі шести областей, то це буде добре."! Це був удар, який був нижче пояса. Поясню чтому. Тому що тоді я вперше зрозумів що Україна не має Конституції. Я ще не знаю чом, але вперше для мене тоді дзвіночок прозвучав. Тобто, "В нас немає рамки, яка тримає нас в єдності". Тоді я вперше задавсяґ питанням: "А в чому ж феномен України?". Бо це дійсно феномен. При такиї позиціях Україна стоїть — вона тримаеться! Вам будьякі фахівці скажуть: якщо є 5 потенційних загроз, зовнішних чи внутрішних — така держава не утримається. Якщо ви в тих же фахівці запитаєте: а скільки зараз таких потенційних і прямих загроз, то їх декілька десятків. І тому що Україна як суспільство і як держава тримається це феномен. Це сучасний феномен.
Одною із такіх прямих загроз, і я на цому наголошую, яка є і зовнішньою і внутрішньою, і багатоскладовою.є війна, яку Україна веде на схлоді. З моєї точки зору, перше, що необзідно сьогодні це запропонувати українському парламенту, хоча б наблизитися, хоча б в риториці, до прийняття і розгляду Закону про безпечну реінтеграцію територіальних громад окремих районів Луганської і Донецької областей.
Чому я так ставлю питання? Тому що при такій постановці є можливість і необхідність від застосування сили до широких гуманітарних программ і проектів. . І в данному випадку нам конче необхідна розмова на цю тему. Глибока і серйозна розмова на цю тему. Причому, ми повинні розуміти, що в нинішній ситуації на перше місце ми повинні ставити цінність людини. Навколо цого обертати всю систему координат. Ми повинні розуміти, що вся попередня 25-літня історія нам показує, що десь ми тут допустили помилку, коли людину відвели на задній планв своїх цінносних приоритетах. Чому я акцентую це, розглядаючи власне питання війни. Іде пятий рік війни, а в наших статутах військових основною цінністью залишається матеріально-технічний ресурс, зброя и т.д. Там нема солдата! Звідци там, у тих умовах найчесніше видно: шо може стати основною цінністью для такої держави і для такого суспільства як українське, як наше суспільство.Дещо поіншому, але в тому числі, але с пріоритетом з прав людини, треба дивитися на анексований Крим. Чому? Тому що там є ще й права Кримсько-Татарського народу. Мені це питання болить. І я не одному із вас про це казав.
Росіянни мають свою державу. Україньці мають свою державу. Татари не мають своєї держави. Чи винувата Україна в тім що відбулося? Ні, не винувата. Чи все вона зробила для того щоь цого не відбулося? Ні, не все вона зробила. І тому нам постійно треба повертатися до цієх теми і атакувать цю ситуацію, власне, з цієї площадки. Тому щр вона доє момент, який дозволить залучати до розв'язання цієї ситуації. світ, міжнародні, регіонаольні, континентальні організації.І вона породжена не тільки війною.
Безпека, як проблема, як страх україньців породжений невизначеністью і не вірним визначенням ролі і місця виконавчої фунуції уряду України, виконавчої влади вцілому. Більше того, я хочу сказати, якби на засідання уряду не ходив Міністр внутрішніх справ — в уряді це б не поміти. Бо український уряд взагалі не опікується питанням безпеки! Це не проблема уряду. Це вам каже людина, яка була віцепрем'єром. Там не помітять відсутність Міністра внутрішніх справ. І там не помітять (відсутність) Міністра оборони. А тепер уявіть собі. Уряд, яуий мав би тягнути цю тему, до цієї теми ніякого відношення асолюно нк має! А в нинішній ситуації, вона ще й суб'єктивізується через роль міністра! Це дуже небезпечна річ. А тепер подивіться. Там, де належить уряду бути — в оборонній безпеці, його нема! Але ж він повинен чимось займатися. Чим він займається? А він займається зрозумілою темою. Він займається бізнесом! Не єкономікою, а бізнесом. Чому? Він шукає собі роботу, він шукає собі зрозумілу роботу. Упустивши цей сектор, він занайшов собі інший сектор. І тому бізнес кричить що йому важко, а люди кричать що їм нестерпно. Одна і друга проблеми знаходяться на поверхні. Тобто, десь де уряд потрібен - його немає, а десь де він не потрібен - його забагато. Це говорить про глибокі інституційні помилки в середені системи.Це те питання, якележало на поверхні ще від початку формування України від держави.
Центальна влада може встановлювати стандарти. Але вона не бачить цю люжину. Вона її не відчуває. Тому очевидно, що там є "Проблема недопуска місцевого самоврядування до реалізації соціальної політики". Відбувся розрив, відрив між тим органом, який має забезпечувати це ресурсами і людиною, яка є об'єктом, в данному випадку, допомоги. З досвіду роботи віцепрем'єром: більше 90% потреб людини реалізується на рівні місцевого самоврядування. Якщо ви подиветесь сьогодні розподіл ресурсів - більше 70% ресурсів іде з центрального бюджету. Тобто, існує "Проблема неадекватності системі фінансування — механізмам адміністрування потреб людини". При такій моделі, очевидно, тема протистояння і безкінечного конфлікту місцевого самоврядування — людини і центральної влади, буде весь час продукувати безкінечні конфлікти, безкінечні ємоції.Яка причина цих чотирьох ключових проблем?
В Україні реалізується той феномен, з якого я почав: "Держава існує окремо — людина існує окремо". Феномен виживання української держави — вона (держава) існує без людини, а людина існує без держави!". Українець не відчуває потреби в існуванні держави для забезпечення своїх елементарних потреб, для забезпесення своїх функцій. Згадайте фразу: "Коли сусрільство виживає, коли людина виживає, з ним можна робити все що завгодно". Ось ілюстрація того, в якій ситуації на сьогдняшній день ми перебуваємо. Тому, конче необхідна реалізація того, про що я говорив щойно.
Що є причиною цого автономного існування?
Перше. Це мертва політика. В Україні політики немає!
Те що ми скотилися до сюжету "Спектаклю в театрі": людина і політик потрібні один-одному тільки тоді, коли один у вигляді глядача, а другий у вигляді актора і цей спектакль триває півтори години. Ось потреба політика і людини в українському суспільстві, все, більше вони один одному не потрібні. Це означає — українська політика мертва. А це означає, що в ній нема політики.
Є ще одна проблема це "Сляча єліта"!
Спляса єлвта цн наслідок довготривалої, десятиліттями спочатку царскою системою, а потім радянською "Політики вбивства єліт". Це те, що лежить на поверхні. Вбиваючи єліту — вбивають цінності, вбивають політику, тому що політика це обслуговування, власне, цінностей. Це рух за ціми цінностями. А за вбивство єліти це найстрашніше. Це вбивство істеблішмента, це вбивство пам'яті в системі влади. Важко уявити що кожні пів року змінюючи міністрів, міняється весь аппарат.
Мені доводилося всі ці роки спілкуватися всередині виконавчої влади, всередині окремих його сенментів, з дипломатами, з людьми із сфери безпеки. Неможливо забезпечити окремі інституції, якщо кадрова ротація відбувається в системі механізмів виконання з піврічним періодом. Фактично це знищення іде через знищення пам'яті.
Висновок всйого цого є дуже простий: Нажаль реформувати і лагодити в нашій країні нічого! В більшості випадків треба створювати з нуля. Потрібні нові інші інситути. Іньші інститути зовсім іншою якістью.
Що це мають бути?
На сам перед я торкнуся ключового інституту будь якої держави — це Парламент.
Подивітся як ми ніби-то правильно йшли, запрвадивши систему відповідальності між урядом і більшістью, і що ми досягли. Ми втратили контрольну функцію парламенту, зовсім. Не було такогоефіру, щоб апелюючи до нинішніх депутатів я не казав: "Який ви здіснююте контроль?". Згадайте скільки було такох ефірів, чи то до Володі Парасюка я апелював в ефірі, я казав: "Володя, чому ви не контролюєте уряд?". А вони не можуть його контролювати. Чому? Тому що та більшість, яку вони представляють не дасть можливість це робити. Тому що це насправді одне й теж саме. Очь якісна річ, яка привела насправді до тупика системи.
І тому очевидно що інституційно це має бути зовсім інша модель. І тут треба предметна дискусія навколо двохпалатності парламенту. Тому що там сидить ще й інша проблема це: "Каналізація проблематики регіонів до центрального уряду". Яка не проглядається сьогодня в системі влади.
Наступне, Виконавча влада.
Це притча! Без єдності виконавчої влади немає дисціпліни, немає виконання, немає системи. Скільки не говоримо, єдиний шанс, за ці роки, коли ми мали можливість, це 2005 рік. Коли бцло підготовлено, фактично, другий єтап проведення реформи. Після того ситуація плачевна. Ми зійшли на манівці у цій проблемі.
Тому єдність виконавчої влади, через відповідальність перед парламентом. Тотальний контроль через агресивність, продуманість, методичність Верхньої і Нижньої палати (Парламенту), стримування і контроль за діяльністью уряду.
Наступне. Я вже випадково торкнувся "Питань соціальних, самоврядування". Активне самоврядування — це гарантія соціальної м'ягкості, це гарантія соціальних ліфтів, це відповідь на питання потреб людини.
І фінальня річ це: "Справедливий суд"
Я називаю це чотирма нитками, за які можна потягнуть і вирішить будь-яку задачу.
Хочте тягніть за нитку парламенту, хочте тягніть за нитку виконавчої влади, місцевого самоврядування, чи суд. В якщо взяти за чотири — ситуація взагалі почне розвиватися дуже швидко. Хоча кожна із них самодостатьня з точки зору будівницьтва держави.
Ви знаєте, що окремі пост-радяньські країни йшли вбо через суд, або через парламент, або через виконавчу владу. Але насправді, якщо ми це розуміємо, а ми продовжуємо бути інтелектуальною інєкцією багатьох пост-радяських країн, ми могли б взяти ці чотири напрямки в роботу, синхронізуючи їхні зміни, і кардинально помінявши ситуацію. Власне ці кроки можуть здолати окремішність існівання, цого феномену, окремішність української держави і окремішність українського суспільства. В данному випадку нам треба шоу і шоуізацию української політики замінити на здорову дискусію навколо цих питань.На ці питання є відповіді. Команду Бессмертноко, команду Петренка, команду Хоменка. Чого не вистачає?
Не вистачає замовлення суспільства.
У 2005-му році один із польских віцепрем'єрів задав мені питання: "Скажи будьласка, те що ти робиш пройшло через вибори? Люди тебе підтримали?". І я відповів: "Ні", бо це правда була. А він відповів: "А чому ти цим займаєшся? Тобі замовлення було від суспільства?". Тому нам конче необхідна конструктивна дискусія навколо цих основоположних проблем.Я ставлю цю проблему як: "Перезаснування держави, це значить пере, перезаснування її інститутів". З моєї точки зору втрата ще одної каденції це втрата шансу, а в нинішніх конюнктурних умовах, які складаються на континету і свту, ми можемо попасти в ситуацію неусвідомлення небезпеки.
Коли чотири роки назад я говорив є не один конфлікт, і не два. Це великий періг нащарування, який треба тільки так і розв'язувати. Мені казали, що ні, це не так. Коли заговорив вже новообраний прем'єр Вірменії про це, почали на це якось реагувати. Ми ж завжди відносимся до своїх, як до своїх! Тому там, очевидно, їм видно, що тпреба робити. Але, я ще раз хочу наголосити на тому, щр без предметної дискусії, без замовлення на таку політику, ми будемо постійно ходити манівцями. Тому що дуже складні, а іноді здається, що не вирішувальні питання стоять перед нами.Але я переконаний в тому,, що йдучи цією дорогою, є можливість вирішити ці питання.
І я вас закликаю до співпраці. І прошу вас у цому до діалогу.